Сайт було створено, як домашнє завдання з дисципліни 'Основи інформаційно-аналітичного забезпечення (ОІАЗ)' Автор: Дзецько Дмитро Курс: 2 Взвод: 22 Напрям: Математичне та програмне забезпечення функціонування автоматизованих систем управління

Відповіді до контрольної роботи по ОІАЗ

Питання № 1


Склад інформаційно-аналітичного процесу 

ВСТУП

Актуальність теми курсової роботи. Будь-яка сфера людської діяльності потребує інформаційного забезпечення. Жодне виважене рішення в науці, політиці, економіці чи в комерційній діяльності не можна приймати без належного інформаційного забезпечення. Тому кожна людина, в якій би сфері вона не працювала, користуючись документованою інформацією, має володіти основами її пошуку, аналізу і використання.

Важливим напрямом інформаційної роботи є інформаційно-аналітична діяльність. Це особливий напрям інформаційної діяльності, пов'язаний з виявленням, опрацюванням, збереженням та поширенням інформації переважно у сфері управлінської, політичної та економічної діяльності.

Актуальність даної роботи відзначається тим, що для інформаційно-аналітичної діяльності особливої ваги набуває систематичність визначення кола питань, що виникають у процесі базової діяльності споживача інформації, їх аналіз та прогнозування тенденцій розвитку. Саме орієнтація на передбачення, виявлення тенденцій розвитку ситуації обумовлює переважне застосування різних аналітичних методів опрацювання інформації: інформаційний аналіз, джерелознавчий, ситуаційний, контент-аналіз тощо. Передбачення шляхів розвитку ситуації потребує узагальнення відомостей та їх оцінки, тобто використання методів узагальнення, абстрагування, моделювання.

Для дослідників дуже важливо якнайбільше знати про методологію та методи Інформаційно-аналітичної діяльності, оскільки саме на перших кроках інформаційної роботи найбільше виникає питань саме методологічного характеру.

Для дослідника недостатньо встановити новий факт, важливо дати йому пояснення з позицій сучасної науки, розкрити його загальнопізнавальне, теоретичне або практичне значення.

Важливе місце серед методів інформаційно-аналітичної діяльності належить саме загальним методам дослідження, які і будуть розглянуті в даній роботі.

Розробленість теми:

Курсова робота підготовлена на основі вивчення виявленої літератури, в якій відображено досліджувану тему.

Питання методів інформаційно-аналітичної діяльності порушувалось у працях відомих авторів, зокрема, О.В. Матвієнко, І.Н. Кузнєцова, М.Т. Білухи, Г.В. Сілкової, А.С. Філіпенка, В.М. Шейко, В.А. Полушкіна, Н.М. Кушнаренко та багатьох інших.

Мета курсової роботи полягає у вивченні особливостей загальних методів в системі інформаційно-аналітичної діяльності.

Завдання курсової роботи обумовлені її метою:

виявити та опрацювати фахову літературу з теми курсової роботи;

розкрити сутність інформаційно-аналітичної діяльності;

визначити поняття методу і методології;

охарактеризувати загальні методи в системі інформаційно-аналітичної діяльності;

проаналізувати сукупність методів аналізу і синтезу в процесі інформаційно-аналітичної діяльності.

Об'єктом дослідження для даної курсової роботи є інформаційно-аналітична діяльність як особливий вид інформаційної роботи.

Предметом є дослідження особливостей загальних методів в системі інформаційно-аналітичної діяльності.

Методи дослідження: обумовлені об'єктом і предметом курсової роботи. Для розв'язання визначених завдань, досягнення мети застосовано комплекс взаємодоповнюючих загальнонаукових методів аналізу, синтезу, абстрагування та узагальнення.

Теоретична та практична цінність курсової роботи полягає в тому, що в дослідженні комплексно проаналізований та узагальнений матеріал про сутність, функції інформаційно-аналітичної діяльності, особливості загальних методів в системі інформаційно-аналітичної діяльності.

Практична цінність полягає у систематизації та узагальненні опрацьованого матеріалу, набутті автором курсової роботи практичних навичок і вмінь з інформаційного пошуку, аналітико-синтетичного опрацювання літератури та узагальнення інформації. Крім того, укладено список літератури за темою роботи, який може бути використаний для подальшого вивчення теми.

Структура роботи обумовлена логікою розгляду теми.

Курсова робота складається з вступу, основної частини, висновків, списку використаної літератури.

Основна частина складається двох розділів.

У першому розділі розглядається сутність інформаційно-аналітичної діяльності, її функції, особливості інформаційно-аналітичного процесу. У другому розділі характеризується поняття методу і методології, особливості загальних методів інформаційно-аналітичної діяльності, сукупність методів аналізу і синтезу в процесі інформаційно-аналітичної діяльності.

Вступ до курсової роботи формує її сприйняття. У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається мета, завдання, предмет та об'єкт дослідження, окреслюється методологічна та теоретична база дослідження, методи дослідження. Висновки узагальнюють досягнуті результати дослідження і висвітлюють подальші тенденції розробки теми.

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Інформаційно-аналітична діяльність: поняття, компоненти, етапи проведення

Пізнання навколишнього світу припускає його дізнавання, знання і розпізнавання. Однак сутність будь-якого предмета не лежить на поверхні явищ. Щоб знайти її, у процесі тривалого розвитку науки і практики були вироблені спеціальні прийоми і способи пізнання. Ці прийоми і способи у вигляді методів застосовуються для дослідження всіляких явищ, у тому числі для розпізнавання об'єктів інформаційно-аналітичної діяльності.

Інформаційно-аналітична діяльність - вид інформаційної діяльності, спрямований на оптимізацію прийняття управлінських рішень шляхом якісно-змістовного опрацювання інформації і розробки варіантів впливу на розладнання в системі базової діяльності користувача інформації [15, с. 6].

Інформаційно-аналітична діяльність полягає в узагальненні одержаної інформації, що добувається в результаті проведення оперативної діяльності, її оцінці, аналітичній обробці первинних інформаційних матеріалів і поданні кінцевої інформаційної продукції відповідним інстанціям-споживачам.

Як будь-який вид людської діяльності ІАД складається з певних компонентів: об'єкт, суб'єкт, засоби діяльності, мета [17, с. 8].

Об'єктом інформаційно-аналітичної діяльності є система «документ-споживач», конкретніше «документна інформація-споживач». Суб'єкт ІАД - інформаційний працівник, інформаційно-аналітична установа. Засоби - методи опрацювання і поширення інформації і технічні засоби роботи з інформацією. Процеси, які використовуються в ході інформаційно-аналітичної діяльності - пошук, виявлення, накопичення, поширення інформації. Результатом ІАД є інформаційно-аналітична продукція, а метою - створення системи інформаційно-аналітичного забезпечення всіх етапів базової діяльності користувача інформації. Мета є системо утворюючим компонентом всієї системи інформаційно-аналітичної діяльності.

ІАД складається з системи певних інформаційно-аналітичних робіт.
Інформаційно-аналітична робота (ІАР) - це комплекс заходів, які проводяться з метою збору та обробки необхідних відомостей з ряду питань та на підставі проведеної роботи - розробки інформаційних (інформаційно-аналітичних) документів для споживача інформації [1, с. 9].

Головні елементи ІАР:

збір та пошук інформації (головний, самий важливий і визначаючий елемент);

попереднє вивчення, інформаційно-аналітична обробка, формулювання висновків, облік;

підготовка інформаційних (інформаційно-аналітичних) документів [1, с. 9].

У зв'язку із цим можна сформулювати 10 основних етапів ІАД:

Етап 1. Загальне знайомство з проблемою.

Етап 2. Визначення термінів та понять, які планується використати (факти науки).

Етап 3. Збирання фактів. Накопичення знань та відомостей (факти дійсності).

Етап 4. Розтлумачення фактів. Осмислення матеріалу.

Етап 5. Постановка проблеми.

Етап 6. Побудова гіпотези.

Етап 7. Побудова моделі, доказ.

Етап 8. Висновки. Умовиводи (наукові здогади) та висновки.

Етап 9. Перевірка висновків.

Етап 10. Викладення (написання інформаційного, інформаційно-аналітичного документу) [1, с. 11].

Результатом інформаційно-аналітичної діяльності будуть такі вторинні документи, що є інформаційною моделлю не первинного документа, а моделлю проблеми. Такі інформаційні документи містять так зване вивідне знання у вигляді висновків, рекомендацій, прогнозів. Це, насамперед, огляди, щорічні доповіді, аналітичні довідки.

1.2 Суть та основні принципи організації інформаційно-аналітичного процесу

Необхідність інформаційно-аналітичних досліджень обумовлена не тільки наявністю інформаційних бар'єрів, які перешкоджають одержанню потрібної інформації, а й дефіцитом часу в діяльності споживача інформації. Дефіцит часу суб'єктів управління як споживача інформації потребує перекладання на спеціальну інформаційну службу завдань постійного слідкування за інформацією щодо визначених інформаційних потреб, витягу необхідних інформативних фрагментів з усього масиву інформації, аналітико-синтетичного перетворення вихідної інформації у відповідності до потреб споживача. Виконання цих завдань потребує створення системи інформаційного забезпечення споживачів інформації, в якій вони виступатимуть визначальним чинником під час підготовки інформаційно-аналітичних документів.

Для розуміння суті та механізмів організації інформаційної діяльності у сфері управління різними соціальними системами (підприємствами, установами, громадськими організаціями та ін.) потрібно розглянути ключову ланку цієї форми діяльності - інформаційно-аналітичний процес у сфері підготовки та прийняття управлінських рішень.

Отже, інформаційно-аналітичний процес у сфері управління являє собою процес пошуку, збору, переробки та подання інформації у формі, придатній для її використання при прийнятті управлінських рішень [21, с. 21].

Треба зазначити, що управлінські рішення, на відміну від рішень, які приймаються, наприклад, у сфері теоретичних, фундаментальних наук, спрямовані на розв'язання конкретних питань, як правило, мають чіткі термінові межі та у встановлений період повинні втілюватись у життя.

Продукт, створений у результаті інформаційно-аналітичного процесу повинен бути придатним для використання замовником, корисним для нього вже в момент свого створення. Сам же результат інформаційно-аналітичної діяльності, як правило, матеріалізується у формі будь-якого документа.

Із всього наведеного випливають основні принципи організації інформаційно-аналітичного процесу, сформульовані ще кілька десятиріч тому фахівцем зі стратегічної розвідки американським генералом Вашингтоном Плетом: повідомляти достовірно, своєчасно та ясно. Достовірність повідомлення є ключовою ознакою при оцінці будь-якого інформаційного документа, створеного в результаті аналітичної діяльності. Вона забезпечується завдяки правильному поєднанню ряду моментів, що визначають результативність роботи аналітика. Головними серед них є:

глибоке розуміння дійсності тим, хто аналізує повідомлення;

правильний відбір фактів, які стосуються об'єкта аналізу;

виділення на підставі аналізу фактів, основних моментів явищ і процесів, причинно-наслідкових зв'язків [7, с. 124].

Отже, вирішальну роль при підготовці достовірних аналітичних матеріалів має рівень кваліфікації виконавців робіт - професійні знання, ерудиція, вміння орієнтуватись і робити висновки в нестандартній ситуації тощо. Другим основним принципом організації інформаційно-аналітичного процесу є своєчасна підготовка документів. Своєчасність отримання інформації багато в чому визначає її цінність для користувача. Значення своєчасного подання інформації особам, які приймають рішення, може бути настільки великим, що заради нього варто навіть дещо поступитися достовірністю повідомлень. Звичайно, йдеться не про суттєву зміну змісту повідомлення, а лише про певне зниження ступеня його точності. Адже, як зазначалось достовірність інформації визначається її здатністю відображати реально існуючі об'єкти з необхідним ступенем точності. По суті, ситуації, коли доводиться йти на певне зниження ступеня достовірності інформації заради своєчасного її подання, трапляються не настільки рідко, як здається на перший погляд.

Третім основним принципом організації інформаційно-аналітичного процесу є ясність викладення матеріалу. Суть реалізації цього принципу полягає в тому, щоб зробити доступними для інших результати роботи аналітика. Адже саме коректне сприйняття інформації робить її переконливою для споживача, а отже, забезпечує успіх справи. Іноді автор забуває про це. Інформаційно-аналітичний документ має бути лаконічним, зрозумілим (доступним) і переконливим [7, с. 12].

Інформаційно-аналітичний документ можна зробити зрозумілим, доступнішим для споживача, якщо дотримуватись ряду правил. Перш за все він повинен мати чітку структуру. Кожну думку краще висловлювати кількома короткими простими реченнями. Викладати думку бажано простою (але не побутовою) мовою, намагаючись, уникати надмірного вживання спеціальних термінів. Не можна забувати, що єдине призначення спеціальних термінів у інформаційно-аналітичній роботі - точна та коректна передача споживачеві змісту повідомлення. Якщо ж постає дилема: дотримуватися літературного стилю, дещо знизивши точність і коректність висловлюваної думки, або ж заради досягнення максимальної точності та коректності викладення матеріалу пожертвувати якістю його літературного стилю, то треба віддати перевагу другому варіанту. Тільки так можна зберегти ясність і переконливість інформаційно-аналітичного документа, не поступаючись його достовірністю. Щоб викладене у документі повідомлення було достатньо переконливим, воно має відображати суттєві причинно-наслідкові зв'язки у доступній, зрозумілій для споживача формі. Обов'язковою умовою виконання цього правила є високий рівень кваліфікації аналітика, його вміння знаходити необхідні аргументи для доведення своєї точки зору на проблему, що розглядається.

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИ В СИСТЕМІ ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1 Поняття методу і методології

Складність, багатогранність і міждисциплінарний статус будь-якої наукової проблеми приводять до необхідності її вивчення у системі координат, що задається різними рівнями методології науки.

Методологія (від грецьк. methodos - шлях дослідження чи пізнання; logos - вчення) - це, по-перше - систематизована сукупність підходів, способів, методів, прийомів та процедур, що застосовуються в процесі наукового пізнання та практичної діяльності для досягнення наперед визначеної мети. Такою метою в науковому пізнанні є отримання істинного знання або побудова наукової теорії та її логічного обґрунтування, досягнення певного ефекту в експерименті чи спостереженні тощо.

По-друге - це галузь теоретичних знань, уявлень про сутність, форми, закони, порядок та умови застосування підходів, способів, методів, прийомів і процедур у процесі наукового пізнання та практичної діяльності [9, с. 94].

Питання методології досить складне, оскільки саме це поняття тлумачиться по-різному. Багато зарубіжних наукових шкіл не розмежовують методологію і методи дослідження. У вітчизняній науковій традиції методологію розглядають як учення про науковий метод пізнання або як систему наукових принципів, на основі яких базується дослідження і здійснюється вибір сукупності пізнавальних засобів, методів, прийомів дослідження. Найчастіше методологію тлумачать як теорію методів дослідження, створення концепцій, як систему знань про теорію науки або систему методів дослідження. Методику розуміють як сукупність прийомів дослідження, включаючи техніку і різноманітні операції з фактичним матеріалом.


Методологія виконує такі функції:

визначає способи здобуття знань, які відображають динамічні процеси та явища;

направляє, передбачає особливий шлях, на якому досягається певна науково-дослідницька мета;

забезпечує всебічність отримання інформації щодо процесу чи явища, що вивчається;

допомагає введенню нової інформації до фонду теорії науки;

забезпечує уточнення, збагачення, систематизацію термінів і понять у науці;

створює систему наукової інформації, яка базується на об'єктивних фактах, і логіко-аналітичний інструмент наукового пізнання [9, с. 102].

Ці ознаки поняття "методологія", що визначають її функції в науці, дають змогу зробити такий висновок: методологія - це концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують отримання максимально об'єктивної, точної, систематизованої інформації про процеси та явища.

Осмислюючи теоретичний і соціокультурний досвід, методологія розробляє загальні принципи створення нових пізнавальних засобів. Основним об'єктом вивчення методології є метод, його сутність і сфера функціонування, структура, взаємодія з іншими методами й елементами пізнавального інструментарію та відповідність характеру досліджуваного об'єкта і його зв'язок з пізнавальною метою чи цілями практичної діяльності.

Методологія ставить перед собою завдання з'ясувати умови перетворення позитивних наукових знань про дійсність у метод подальшого пізнання цієї реальності, виявити ефективність і межі його продуктивного застосування. Важливим і принциповим для методології є обґрунтування положення про метод як систему, його складність і багатогранність змісту, що включає в себе знання різноякісних характеристик і множинність рівнів - від принципів філософського значення до безпосередніх наукових знань про конкретний об'єкт. Це зумовлює закономірність розгортання методу в систему в процесі його теоретичного й практичного функціонування.

Актуально досліджується структура методології. З цієї проблеми можна виокремити два основних погляди. Перший - це намагання дати чітку класифікацію й виокремити структурні елементи методології, другий - описовий, аморфний підхід.

Основними структурними елементами є:

* філософські принципи, до яких належать принципи матеріалізму, розвитку, саморуху, відображення, суперечності, детермінізму, взаємодії, об'єктивності тощо;

* закони діалектики, які виконують і гносеологічну, і методологічну функції;

* категорії діалектики, найважливішими з яких є сутність і явище, зміст і форма, причина й наслідок тощо;

* загальнонаукові принципи, до яких передусім належать системний, структурно-функціональний, моделювання тощо;

* міждисциплінарні та дисциплінарні методи;

* закони та категорії конкретних наук, які виконують пізнавальну функцію й є інструментами дослідження [11, с. 56].

Системи цих елементів можуть бути й іншими. Безперечним є лише те, що чим ширшим є об'єкт наукового дослідження, тим повніший арсенал методів необхідно використати для його пізнання.

Метод (грецьк. metodos) у широкому значенні слова - "шлях до чого-небудь", спосіб соціальної діяльності в будь-якій її формі, а не лише в пізнавальній. Проте не варто зводити весь арсенал методів до раціонального, оскільки існують й інші засоби та прийоми пізнання [8, с. 64].

Проблема методу завжди була й залишається в центрі уваги філософської та наукової думки і обговорювалася в рамках різних учень. Сьогодні питання методу й методології широко ставляться й вирішуються в таких філософських напрямах, як філософія науки, діалектичний матеріалізм, феноменологія, структуралізм, постструктуралізм, постпозитивізм тощо.

Таким чином, метод (у тій або іншій формі) зводиться до сукупності певних правил, прийомів, способів, норм пізнання та діяльності. Він є системою принципів, вимог, які орієнтують суб'єкта на вирішення конкретного завдання, досягнення результатів у певній сфері діяльності. Метод дисциплінує пошук істини, дає змогу зекономити сили і час, рухатися до мети найкоротшим шляхом, регулюючи пізнавальну та інші форми діяльності людини.

Існує думка (Р. Фейман, лауреат Нобелівської премії, фізик), що метод "живого" дослідження такий же індивідуальний, особливий і неповторний, як і його предмет, особа дослідника. Таке розуміння пізнавальної діяльності призводить до методологічного релятивізму, оскільки методи, прийоми, що застосовуються в одному випадку (при вирішенні певної проблеми), зовсім не придатні в іншому, при вирішенні іншої. Це означає, що неможливо створити загального методу пізнання й, отже, жодної методології. Необхідно щоразу шукати новий шлях дослідження, оскільки методи, якими користувалися раніше, не дають позитивних результатів і не рухають пізнавальний процес. Кожне нове відкриття потребує застосування нових методів і нової методології дослідження.

Зрозуміло, така позиція має як свої позитивні, так і негативні сторони. Відомо, що розвиток і ускладнення процесу пізнання потребують дедалі новіших, більш досконалих методів дослідження. Проте навколишній світ, кожен об'єкт зокрема є діалектичною єдністю індивідуального (неповторного) та загального (типового, повторюваного). Ці загальні риси, зв'язки є істотнішими, ніж одиничні, індивідуальні. Тому й методологія їх дослідження спирається як на традиційний арсенал методів, прийомів, засобів дослідження, так і на новітні, які враховують специфіку, особливості того чи іншого об'єкта. Мало того, практика наукового пізнання підтверджує цю методологічну тезу, оскільки об'єктивному світу притаманні не лише індивідуальні, одиничні властивості й характеристики, а й загальне, закономірне. У пізнавальному процесі постійно відбувається екстраполяція результатів, отриманих при вивченні обмеженого числа об'єктів, на великі класи чи пласти природної й соціальної дійсності.

Кожний метод розробляється на основі певної теорії, яка тим самим виступає його необхідною передумовою. Ефективність, сила кожного методу обумовлена змістовністю, глибиною, фундаментальністю теорії, яка "співіснує з методом". В свою чергу, метод розгортається в систему й використовується для подальшого заглиблення й розгалуження знання та його матеріалізації в практиці.

Метод не є щось безсуб'єктне, яке існує окремо й поза суб'єктом. Останній завжди включає метод і невідривний від нього. Інакше кажучи, "людина - центр всієї методології". Будь-який метод є засобом, прийомом забезпечення й досягнення мети, має інструментальний характер і є системою регулятивів.

Багатоманітність сфер людської діяльності обумовлює різноманітний спектр методів, які можуть бути кваліфіковані за різними критеріями. Насамперед потрібно виокремити методи духовної (ідеальної, теоретичної) і матеріальної діяльності. Водночас методи можна класифікувати відповідно до філософських категорій на одиничні, особливі й загальні; за сферою і масштабами застосування - на одиничні, специфічні, загальні та всезагальні (універсальні).

У сучасній науці досить успішно працює багаторівнева концепція методологічного знання. У зв'язку з цим методи за ступенем загальності й сферою діяльності можна поділити на кілька основних груп:

1. Філософські методи, серед яких найзагальнішими та історично першими є діалектичний і метафізичний. До них належать також аналітичний (характерний для сучасної аналітичної філософії), інтуїтивний, феноменологічний, герменевтичний та інші.

2. Загальнонаукові методи (підходи) дослідження, що отримали широкий розвиток і застосування в науці XX ст. Вони виступають як своєрідна проміжна методологія між філософією та фундаментальними теоретико-методологічними положеннями спеціальних наук. До загальнонаукових найчастіше зараховують такі теоретичні конструкції, як інформація, модель, ізоморфізм, структура, функція, система, елемент, оптимальність тощо.

Характерними рисами загальнонаукового інструментарію є, по-перше, поєднання в їх змісті окремих властивостей, ознак, понять, філософських категорій тощо; по-друге, можливість (на відміну від останніх) формалізації, уточнення засобами математичної теорії.

3. Методи міждисциплінарного дослідження як сукупність ряду синтетичних, інтегративних способів, які застосовуються на стиках наук, включаючи й групи наук, що функціонують у межах певної форми руху матерії.

4. Методи спеціальних наук, тобто сукупність способів, принципів пізнання досліджуваних прийомів і процедур, що застосовуються в тій чи іншій сфері окремої науки [14, с. 34].

Таким чином, у науковому пізнанні функціонує складна, динамічна, цілісна система різноманітних методів різних рівнів, сфер діяльності, спрямованості, які реалізуються з урахуванням конкретних умов.

Для дослідників-початківців дуже важливо мати уявлення про методологію та методи наукової творчості, оскільки саме на перших кроках до оволодіння навичками наукової роботи найбільше виникає питань саме методологічного характеру. Передусім бракує досвіду у використанні методів наукового пізнання, застосуванні логічних законів і правил, нових засобів і технологій. Тому є сенс розглянути ці питання докладніше.

Не можна ігнорувати факти тільки тому, що їх важко пояснити або знайти їм практичне використання. 3міст нового в науці не завжди бачить сам дослідник. Нові наукові факти і навіть відкриття, значення яких погано розкрите, можуть тривалий час лишатися в резерві науки і не використовуватися на практиці.

При дослідженні важливо все. Концентруючи увагу на основних або ключових питаннях теми, не можна не зважати на побічні факти, які на перший погляд здаються малозначущими. Проте саме такі факти можуть приховувати в собі початок важливих відкриттів.

Для дослідника недостатньо встановити новий факт, важливо дати йому пояснення з позицій сучасної науки, розкрити його загальнопізнавальне, теоретичне або практичне значення.

Виклад фактів має здійснюватися в контексті загального історичного процесу, історії розвитку певної галузі, бути багатоаспектним, з урахуванням як загальних, так і специфічних особливостей.

Накопичення наукових фактів у процесі дослідження - це творчий процес, в основі якого завжди лежить задум ученого, його ідея.

Вивчення історичного досвіду, визначення етапів становлення, розвитку об'єкта дослідження та ідеї від часу виникнення до стадії вирішення завдання значно збагачує дослідження, свідчить про достовірність його результатів і висновків, підтверджує наукову об'єктивність і компетентність дослідника.

2.2 Характеристика загальних методів інформаційно-аналітичної діяльності

Особливість методики інформаційно-аналітичної діяльності полягає в тому, що вона знаходиться на перетині ряду наукових дисциплін, зокрема соціології, політології, економічної науки, математики, логіки, інформатики тощо. Фахівці інформаційно-аналітичних досліджень підкреслюють, що інформаційно-аналітичні технології надають інформаційні фрагменти у системному вигляді. Це дозволяє створити цілісну картину того, що відбувається, й спрогнозувати майбутню діяльність різних структур, систем, груп інтересів тощо.

Методика (гр. methodike) - сукупність методів, прийомів проведення будь-якої роботи. Методика дослідження - це система правил використання методів, прийомів та операцій [3, с. 56].

Методика інформаційно-аналітичної діяльності - сукупність методів і порядок їх застосування, що дозволяють одержати запрограмований результат.

Основними групами методів, які застосовуються в процесі інформаційно-аналітичної діяльності є:

1. Загальнонаукові методи - аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, порівняння.

2. Методи емпіричних досліджень - соціологічні методи, опитування, спостереження, експеримент, статистичний аналіз.

3. Інформаційно-прогнозні методики - когнітивне картування, моделювання, експертна оцінка.

4. методи створення інформаційної продукції - згортання змісту інформації (бібліографування, реферування, анотування, фрагментування), узагальнення змісту інформації (створення оглядової інформації).

5. Методики інформаційного обслуговування користувачів - методика поточного інформування, методика довідково-інформаційного обслуговування [17, с. 24].

Відносно новим загальним методом є інформаційний підхід, суть якого полягає в тому, що при вивченні будь-якого об'єкта, процесу чи явища в природі чи суспільстві перш за все, виявляються найхарактерніші для нього інформаційні аспекти.

В основі інформаційного підходу лежить принцип інформаційності, згідно з яким:

інформація є універсальною, фундаментальною категорією;

практично всі процеси та явища мають інформаційну основу;

інформація є носієм смислу (змісту) всіх процесів, що відбуваються в природі та суспільстві;

всі існуючі в природі та суспільстві взаємозв'язки мають інформаційний характер.

Інформаційний підхід як фундаментальна методологія набуває все більшого поширення через об'єктивні чинники: "наскрізний" характер інформації, яка проникає практично в усі галузі та сфери людської діяльності і супроводжує їх, стає однією з найважливіших категорій соціального розвитку; зростання обсягів інформації, вирішення проблем її доступності та ефективного використання; інформатизацію суспільства; розвиток інформаційної техніки і технології; становлення інформаційного суспільства, основним інтелектуальним продуктом якого є документи, інформація, знання. Останній чинник став імпульсом для обґрунтування документної, інформаційної та когнітивної парадигм дослідження.

Абстрагування (від лат. abstrahere - відволікати) - метод відволікання від несуттєвих відомостей, який дає змогу переходити від конкретних питань до загальних понять і законів та передбачає вирізнення окремих важливих для споживачів інформації відомостей [5, с. 68]. Результатом абстрагування є поняття, в яких відображаються загальні та суттєві ознаки предметів і явищ об'єктивної дійсності.

Абстрагування має в розумовій діяльності універсальний характер, оскільки кожний крок думки пов'язаний саме з цим процесом або з використанням його результатів. Зміст цього методу полягає в уявному відході від несуттєвих властивостей, зв'язків, відношень предметів і в одночасному виділенні, фіксуванні однієї чи кількох найважливіших рис, які особливо цікавлять дослідника.

Розрізняють процес абстрагування і результат абстрагування, що називається абстракцією. Під результатом абстрагування розуміють знання про деякі сторони об'єктів. Процес абстрагування - це сукупність операцій, які приводять до отримання такого результату (абстракції). Прикладом абстракції можуть служити численні поняття, якими оперує людина не лише в науці, а й у повсякденному житті: дерево, дім, дорога, книга та ін. Абстрагування дає змогу замінити у пізнанні складне простим, але таким простим, яке відбиває основне в цьому складному.

Конкретизація (від лат. concretus - густий, твердий) - метод дослідження предметів у всій різнобічності їх, у якісній багатосторонності реального існування на відміну від абстрактного вивчення предметів [5, с. 69]. При цьому досліджується стан предметів у зв'язку з певними умовами їх існування та історичного розвитку.

Вивчення і вимірювання причинних зв'язків в аналізі можна здійснити методом індукції і дедукції. Спосіб дослідження причинних зв'язків за допомогою логічної індукції полягає в тому, що дослідження ведеться від приватного до загального, від вивчення приватних фактів до узагальнень, від причин до результатів. Дедукція - це такий спосіб, коли дослідження здійснюється від загальних чинників до часткових, від результатів до причин. Індуктивний метод в аналізі використовується в поєднанні і єдності з дедуктивним.

Індукція - метод пізнання, з допомогою якого на підставі знання властивостей, зв'язків чи відношень окремих предметів роблять висновок про наявність цих властивостей (зв'язків чи відношень) усіх предметів чи явищ відповідної предметної сфери [24, с. 75].

Об'єктивною основою індукції виступають закономірності об'єктивного світу, а суб'єктивною - пізнаваність цих закономірностей з допомогою логічних чи статистичних схем цього виду умовиводів.

Індукція поділяється на повну і неповну. Індукція, в якій висновок про всю множину предметів роблять на підставі знання кожного елементу цієї множини, називається повною. Повна індукція дає достовірні висновки.

Індукція, завдяки якій на основі знання лише деяких елементів множини предметів роблять висновок про всю множину, називається неповною. Неповну індукцію називають науковою лише за умови, що, крім формального, дається і реальне обґрунтування її висновків шляхом доведення їх невипадковості, насамперед з допомогою виявлення причинно-наслідкових зв'язків між явищами, що досліджуються. Загалом же неповна індукція дає ймовірні висновки, які свідчать про необхідність діалектичного зв'язку між індукцією і дедукцією.

Завдяки дедукції одержують достовірне знання, тому дедуктивними часто називають необхідні умовиводи.

Дедукція та індукція - взаємопротилежні методи пізнання.

Є кілька варіантів установлення наслідкового зв'язку між методами індукції:

метод єдиної подібності. Якщо два чи більше випадків досліджуваного явища мають лише одну загальну обставину, а всі інші обставини різні, то саме ця подібна обставина є причиною явища, яке розглядається;

метод єдиної розбіжності. Якщо випадок, у якому досліджуване явище настає, і випадок, в якому воно не настає, в усьому подібні і відрізняються тільки однією обставиною, то саме ця обставина, наявна в одному випадку і якої немає в іншому, є причиною явища, котре досліджується;

об'єднаний метод подібності і розбіжності - комбінація двох перших методів;

метод супутніх змін: коли виникнення або зміна одного явища викликає певну зміну іншого явища, то обидва вони перебувають у причинному зв'язку між собою;

метод решт: якщо складне явище викликане складною причиною, котра являє собою сукупність певних обставин, і відомо, що деякі з них є причиною частини явища, то решта цього явища викликається обставинами, що залишилися [21, с. 23].

Системний підхід передбачає максимальну деталізацію явищ і процесів, що вивчаються, на елементи (власне аналіз), їх систематизацію і синтез. Деталізація (виділення складової частини) тих або інших явищ проводиться в тому ступені, який практично необхідний для з'ясування найістотнішого і головного в об'єкті, що вивчається. Вона залежить від об'єкту і мети аналізу.

Систематизація елементів проводиться на основі вивчення їх взаємозв'язку, взаємодії, взаємозалежності і підлеглості. Це дозволяє побудувати приблизну модель об'єкту (системи), що вивчається, визначити його головні компоненти, функції, підлеглість елементів системи, розкрити логіко-методологічну схему аналізу, яка відповідає внутрішнім зв'язкам показників, що вивчаються.

Після вивчення окремих сторін об'єкта, їх взаємозв'язків, підлеглості і залежності треба узагальнити весь матеріал дослідження. Узагальнення є дуже відповідальним моментом в інформаційно-аналітичній діяльності. метод узагальнення допомагає логічно об'єднувати окремі думки відповідно темі запиту на інформацію [25, с. 103]. Узагальнення передбачає об'єднання змістових положень, відібраних з різних джерел і становлення нових структурних взаємозв'язків між ними. Метод узагальнення забезпечує згортання інформації, яку містить первинний документ, передбачає застосування способів перетворення великих обсягів інформації у більш компактну, але досить містку форму.

При узагальненні результатів аналізу необхідно зі всієї безлічі чинників, що вивчаються, відділити типові від випадкових, виділити головні і вирішальні, від яких залежать результати діяльності. Узагальнення допомагає дотримуватися послідовності і логічного комплексирування окремих думок, викласти взаємопов'язано і компактно зміст. Стосовно ІАД узагальнення - це пошук нових, більш містких засобів і форм подання інформації, в результаті чого досягається її згортання.

Отже, узагальнення - це мислений перехід від окремих фактів, подій до їх ототожнення або від однієї думки до іншої, що є більш загальною. Ці переходи відбуваються на підставі особливих правил. Узагальнення перебуває в органічному взаємозв'язку з абстрагуванням, аналізом, синтезом, порівнянням тощо.

Порівняння - метод, з допомогою якого робиться висновок про подібність чи відмінність об'єктів дослідження. Цей метод дає можливість виявити кількісні й якісні характеристики предметів, класифікувати, упорядкувати і оцінити їх [13, с. 26].

Порівняння - один із найпоширеніших методів пізнання. Це процес встановлення подібності або відмінності предметів та явищ дійсності, а також знаходження загального, притаманного двом або кільком об'єктам.

Метод порівняння дасть результат, якщо відповідатиме таким основним вимогам:

можна порівнювати лише ті явища, між якими є певна об'єктивна спільність;

порівняння необхідно здійснювати за найсуттєвішими,
найважливішими (в межах конкретного пізнавального завдання) рисами.

Інформацію про об'єкт можна отримати двома шляхами:

безпосередній результат порівняння (первинна інформація);

результат обробки первинних даних (вторинна або похідна інформація) [3, с. 126].

Найпоширенішим і найважливішим способом такої обробки є умовивід за аналогією. Об'єкти чи явища можуть порівнюватися безпосередньо або опосередковано через їх порівняння з будь-яким іншим об'єктом (еталоном). У першому випадку отримують якісні результати (більше-менше, вище-нижче). Порівняння ж об'єктів з еталоном надає можливість отримати кількісні характеристики. Такі порівняння називають вимірюванням.

Вимірювання - це процедура визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру. Цінність цієї процедури полягає в тому, що вона дає точні, кількісно визначені відомості про об'єкт. При вимірюванні необхідні такі основні елементи: об'єкт вимірювання, еталони, вимірювальні прилади, методи вимірювання.

2.3 Сукупність методів аналізу і синтезу в процесі інформаційно-аналітичної діяльності

інформаційний аналітичний діяльність методологія

Більшість видів обробки документів виникли в глибоку давнину, оскільки з того часу, як з'явилися матеріальні носії інформації, їх доводилося називати, відрізняти один від одного, реєструвати, групувати в бібліотеках і сховищах. Процеси обробки документів удосконалювалися протягом століть у тісному зв'язку з розвитком книговидавничої, книготорговельної діяльності, бібліотечної справи, бібліографії, прикладної лінгвістики тощо. У наш час такі види обробки, як складання бібліографічних описів, систематизація, предметизація, реферування, науковий переклад, сформувалися в самостійні наукові дисципліни, які мають свою теорію, історію, методику. Проте тільки з виникненням теорії інформації вдалося встановити їхній внутрішній зв'язок, належність цих видів наукової обробки до одного виду операцій, а також порушити, а потім успішно вирішувати проблему їхньої автоматизації.

Внутрішній зв'язок цих процесів вбачається в наявності двох операцій - аналізу і синтезу. Аналіз і синтез - це загальнонаукові методи пізнання.

Аналіз передбачає розчленування об'єкта вивчення на складові, виявлення його властивостей, відношень тощо. Аналіз дає можливість нарізно вивчати окремі складові об'єкта.

Синтез - це вивчення об'єкта в його цілісності, єдності, взаємозв'язку його частин та властивостей [17, с. 13].

В інформаційно-аналітичній діяльності аналіз та синтез розглядають як прийоми, що дають змогу багатоаспектно характеризувати документи. Таке розуміння аналізу і синтезу пояснюється тим, що в документах відображені результати, досягнуті на тому чи іншому ступені процесу пізнання. Пізнання, згідно з уявленнями філософії, проходить шлях від безпосереднього сприйняття і спостереження конкретного предмета або явища до впорядкування та осмислення того, що пізнано, на практиці. Ось цей шлях і віддзеркалюється в документах. Тобто в документах відображається, яким чином незнання перетворюється в знання, як неповне, неточне знання стає більш повним і точним.

У ході інформаційного аналізу здійснюється вивчення документа, тобто виявлення ознак, елементів, необхідних для характеристики цього документа за допомогою того чи іншого виду обробки. Одержані в результаті аналізу відомості об'єднують, тобто синтезують - у формі інформаційного документа. Таким чином, у процесі синтезу створюється новий документ, у якому подано новий взаємозв'язок елементів.

Проте слід усвідомлювати, що описаний вище шлях занадто схематичний. Насправді аналіз і синтез здійснюють у логічній єдності, вони неподільні в ході інформаційно-аналітичної діяльності і відбуваються паралельно.

Наприклад, щоб визначити тему документа необхідно проаналізувати його зміст, а синтезується цей зміст при визначенні головної теми всього видання в цілому. У процесі подальшого аналізу твору виявляють аспекти розгляду предмета, його зв'язки з іншими спорідненими предметами, а результатом такого аналізу стає синтез - чітке виділення предмета в тому основному аспекті, в якому його розглянуто саме в цьому документі.

Характеризуючи твір у цілому, а не тільки його зміст, виявляють спрямованість твору, його призначення, особливості викладу матеріалу, форму, і це також здійснюється в ході аналізу документа. Одержані результати узагальнюються. Формулювання інформаційного документа також вимагає аналізу, добору мовних засобів, які слід використати, а потім синтезу - відображення з їхньою допомогою відповідного словесного формулювання змісту.

Кожному виду обробки первинних документів притаманне певне співвідношення аналізу і синтезу, певний рівень проведення їх.

Отже, аналіз - це операція розчленування речі, явища, властивостей чи відношення між предметами на складові елементи, яка виконується в процесі пізнання чи практичної діяльності. Аналіз дає можливість нарізно вивчати властивості документа, частини, відносини.

Стосовно ІАД у процесі аналізу документа зміст поділяється на складові аспекти. Основне завдання при використанні цього методу - поаспектно проаналізувати зміст вихідного документа, визначити, яка інформація відноситься до кожного з аспектів. Аналіз дозволяє знайти головне, що належить включити в інформаційний документ, виявити надмірні відомості та відкинути їх.

У логічній єдності з аналізом проводиться синтез інформації, тобто логічне комплексування, об'єднання пов'язаних один з одним елементів у певну єдність.

Синтез - об'єднання в одне логічне ціле цінної інформації, виявленої в результаті аналізу змісту первинного документа Але в процесі синтезу створюється новий документ, в якому забезпечено новий взаємозв'язок Як метод, синтез - це вивчення предмету в його цілісності, єдності, взаємозв'язку його частин.

Інформаційний аналіз - початковий етап перетворення документальної інформації, що являє собою вивчення документів та витяг з них найбільш суттєвих відомостей.

Аналіз та синтез взаємопов'язані, вони являють собою єдність протилежностей. Залежно від рівня пізнання об'єкта та глибини проникнення в його сутність застосовуються аналіз і синтез різного роду.

Прямий, або емпіричний, аналіз і синтез використовуються на стадії поверхового ознайомлення з об'єктом. При цьому здійснюється виділення окремих частин об'єкта, виявлення його властивостей, проводяться найпростіші вимірювання, фіксація безпосередніх даних, що лежать на поверхні. Цей вид аналізу і синтезу дає можливість пізнати явище, однак для проникнення в його сутність він недостатній [1, с. 16].

Зворотний, або елементарно-теоретичний, аналіз і синтез широко використовуються для вивчення сутності досліджуваного явища. Тут операції аналізу і синтезу базуються на деяких теоретичних міркуваннях, тобто припущеннях і причинно-наслідкових зв'язках різноманітних явищ.

Найглибше проникнути в сутність об'єкта дає змогу структурно-генетичний аналіз і синтез. При цьому поглиблено вивчають причинно-наслідкові зв'язки. Цей тип аналізу і синтезу потребує виділення в складному явищі таких елементів, таких ланцюгів, які є центральними, головними, що вирішально впливають на всі інші сторони об'єкта.

Аналіз документів відіграє істотну роль у соціальному пізнанні, що зумовлено їх місцем у суспільному житті.

Існує кілька методів аналізу документів. Зовнішній аналіз - аналіз контексту всіх обставин, які супроводжували появу документа. Мета цього аналізу - встановити вид документа, його форму, місце та час його появи, автора, ініціатора, мету його створення, його надійність та вірогідність.

Внутрішній аналіз - це дослідження змісту документа. При цьому перш за все визначається повнота інформації, а також її вірогідність.

Вивчення документа - це аналіз його змісту в контексті теоретичних завдань дослідження.

Класичні, традиційні методи аналізу - це сукупність операцій, яка дає можливість інтерпретувати текст залежно від поставлених дослідником цілей.

Традиційні методи мають одну велику ваду, яка може звести нанівець усю працю дослідника в очах людей з іншими поглядами й підходами до проблеми, що розглядається. Це суб'єктивізм класичних методів аналізу. Дійсно, тут інтерпретація документа (документів) повністю залежить від тих настанов, з якими дослідник підходить до опрацювання матеріалу.

ВИСНОВОК

Інформаційно-аналітична діяльність - це сукупність процесів збирання, аналізу, перетворення, зберігання, пошуку і поширення документної інформації. Вона спрямована на якісне оперативне забезпечення споживачів інформацією відповідно до їх потреб. Ефективне проведення інформаційно-аналітичної діяльності передбачає розуміння кінцевого результату діяльності (мети діяльності), наявність суб'єкта - того, хто її виконує (суб'єкта інформаційно-аналітичної діяльності), об'єкта - того на кого спрямовано виконання завдання (об'єкта інформаційно-аналітичної діяльності); наявність джерел, форм, методів виконання завдання (процесів інформаційної діяльності) та результатів інформаційно-аналітичної діяльності (інформаційних продуктів).

Розрізняють інформаційно-аналітичну діяльність, яка є частиною розумової праці і включає операції із сприйняття, переробки і видачі інформації, що невіддільна від розумової праці фахівців науки і техніки, та інформаційне обслуговування (сервіс), яке є галуззю професійної діяльності, основні складові якої - процеси створення, оформлення, збирання, аналітико-синтетичної переробки, пошуку, поширення, зберігання й організації використання інформації. Ці процеси виконують професіонали - інформаційні працівники з метою підвищення ефективності праці фахівців різних галузей людської діяльності.

На сучасному етапі розвитку суспільства інформаційно-аналітична діяльність відіграє значну роль для ефективності і швидкості отримання необхідної інформації про різні сфери людської діяльності. В процесі інформаційно-аналітичної діяльності використовуються різні методи.

Метод у широкому значенні слова - "шлях до чого-небудь", спосіб соціальної діяльності в будь-якій її формі, а не лише в пізнавальній.

Основними групами методів, які застосовуються в процесі інформаційно-аналітичної діяльності є:

1. Загальнонаукові методи - аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, порівняння.

2. Методи емпіричних досліджень - соціологічні методи, опитування, спостереження, експеримент, статистичний аналіз.

3. Інформаційно-прогнозні методики - когнітивне картування, моделювання, експертна оцінка.

4. методи створення інформаційної продукції - згортання змісту інформації (бібліографування, реферування, анотування, фрагментування), узагальнення змісту інформації (створення оглядової інформації).

5. Методики інформаційного обслуговування користувачів - методика поточного інформування, методика довідково-інформаційного обслуговування.

Вибір конкретних методів дослідження диктується характером фактичного матеріалу, умовами і метою конкретного дослідження. Методи є упорядкованою системою, в якій визначається їх місце відповідно до конкретного етапу дослідження, використання технічних прийомів і проведення операцій з теоретичним і фактичним матеріалом у заданій послідовності.



Відповідь :

Сутність інформаційно-аналітичних процесів управління

З точки зору військової кібернетики процес управління військами, від ефективності якого у прямій залежності знаходиться ефективність бойових дій, представляє собою безперервний процес перетворення інформації.

Відомо, що основою управління є рішення, яке за будь - яких умов обстановки зобов’язані приймати відповідні керівники. Саме на основі прийнятого рішення народжується нова, так звана, командна інформація, носіями якої є команди, сигнали, розпорядження і накази, за допомогою яких доводяться до військ бойові завдання. Однак поява цієї інформації, а значить і прийняття рішення неможливо без наявності вихідної інформації, яка характеризує поставлене бойове завдання (командна інформація вищої інстанції), стан об’єктів управління, тобто підпорядкованим військам, яким це завдання належить виконувати (інформація стану), а також дії і наміри противника (розвідувальна інформація).

Рішення на операцію (бойові дії) є результатом напруженої роботи щодо його вироблення певної кількості посадових осіб (заступників командувача (командира), начальників родів військ і служб), кожна з яких в цьому процесі виробляє своє рішення в рамках сфери відповідальності, яке у вигляді пропозицій доповідається командувачу (командиру) для затвердження. Це, в свою чергу, також потребує наявності конкретної інформації, яку необхідно добувати, узагальнювати, систематизувати, аналізувати і передавати зацікавленим структурам.

Управління як інформаційно-аналітичний процес включає:

1) аналіз командної інформації, що надійшла від вищого органу управління, і з'ясування загальних задач системи управління;

2) збір і аналіз інформації (даних) про стан об'єктів управління і умови їхнього функціонування.

У відношенні своїх військ (сил) ці дані включають положення, бойовий склад угрупування і характер дій підлеглих військ (сил), а також виконувані ними задачі, їхня боєздатність, укомплектованість і матеріальна забезпеченість; наявність і порядок надходження спеціальних, звичайних боєприпасів і ракет; наявність і стан бойової техніки; морально - психологічний стан і ступінь радіоактивного опромінення особового складу, наявність поранених і хворих; стан аеродромної мережі; стан тилу; стан системи управління військами; характер дій сусідів і умови взаємодії з ними і багато інших зведень.

У дані про супротивника входять: склад конфронтуючого угрупування і її оперативна побудова; положення, стан і характер дій з'єднань і частин; наявність і місця розташування носіїв і складів ядерної, хімічної і бактеріологічної зброї, складів і запасів матеріальних засобів; координати об'єктів - цілей; оргштатна структура з'єднань і частин і інша інформація.

Умови ведення бойових дій характеризуються даними географічного, економічного, політичного, транспортного характеру; метеорологічними умовами; ступенем радіоактивного, хімічного, біологічного зараження місцевості і характером зон (районів) руйнувань, пожеж, затоплень; інженерним устаткуванням району бойових дій і інших факторів.

Крім зазначених даних, у роботі штабів використовується різна довідкова інформація: тактико-технічні характеристики озброєння сторін, норми забезпечення військ, нормативи різних робіт, бойові потенціали з'єднань і частин і ін.

Одержання і добування всіх цих зведень досягається різними шляхами: веденням розвідки супротивника; використанням різноманітних технічних засобів і систем збору даних обстановки; обробкою повідомлень і зведень підлеглих, розпоряджень, наказів і директив вищих інстанцій; аналізом інформації, одержуваної від сусідів тощо.

Уся ця інформація, добовий обсяг якої до початку операції (бою) орієнтовно складає: в полку - 25 - 30 тис., в дивізії - 70 - 80 тис. і для оперативних штабів досягає мільйони знаків (букв і цифр), повинна вчасно збиратися в ОУ, з визначеною періодичністю обновлятися і зберігатися в стані, що забезпечує швидкий пошук необхідних даних і зручне їхнє використання посадовими особами ОУ.

3) переробку інформації і вироблення варіантів цілей об'єктів, якими управляють, і способів їхнього досягнення;

4) прийняття рішень, планування;

5) доведення командної інформації про прийняті рішення і плани до органів, якими управляють;

6) контроль виконання прийнятих рішень і планів.

Послідовне виконання всіх перерахованих заходів утворює цикл управління (мал. 1), що складається з чотирьох узагальнених процесів роботи органів управління: збору й аналізу інформації, прийняття рішень і планування, доведення рішень і планів до виконавців, контролю виконання. Загальна тривалість повного циклу управління характеризує оперативність управління.


 
   

















Рис. 1. Організаційне управління як інформаційно-аналітичний процес.


Збір і аналіз інформації, а також доведення прийнятих рішень (команд, розпоряджень) до органів управління - інформаційні процеси, основними вимогами до яких є повна, своєчасна і достовірна передача і прийом інформації. Аналіз і обробка інформації в цих процесах звичайно обмежуються її узагальненням чи найпростішим перетворенням. Більш глибокий, змістовний аналіз і обробка інформації здійснюються на етапі прийняття рішень і планування.

Прийняття рішень і планування є найбільш складними логічними, інформаційно-аналітичними процесами, зв'язаними з прогнозуванням розвитку стану об'єктів управління і умов їхнього функціонування в ході виконання задач, що повстають перед системою управління. При цьому розглядаються різні варіанти планів і способи їхнього досягнення об'єктами управління; приймаються конкретні рішення і плани їхнього виконання. Для підвищення якості й обґрунтованості прийнятих рішень у практиці органів управління усе ширше застосовуються сучасні математичні методи моделювання процесів функціонування систем управління і оптимізації розроблювальних програмних дій, а також інформаційні технології.

Викладена інформаційна схема процесів управління є досить спрощеної. У дійсності при організаційному управлінні приходиться спільно розглядати надзвичайно великі обсяги інформації, нормативів і різних умов, багато хто з який взаємозалежні, випадкові і не піддаються строгому попередньому обліку.

Великі обсяги інформації і можливі різкі зміни умов функціонування системи управління і об'єктів, якими управляють, викликають необхідність вирішувати задачі прогнозування, короткострокового і довгострокового планування варіантів дій  об'єктів управління, побудови всієї системи управління по ієрархічному принципі з чітким розподілом прав і відповідальності по рівнях управління. Крім того, великі обсяги інформації і складність процесів організаційного управління змушують  розчленовувати єдину систему і єдиний процес управління на ряд підсистем з відповідними їм процесами управління, що звичайно відповідає сформованій організаційній структурі і порядку роботи органів управління. Однак варто мати на увазі, що практично всі підсистеми управління звичайно бувають дуже тісно зв'язані по задачах, мають загальні цикли і методи управління, користуються погодженою й у значній мірі загальною інформацією.

  1. 1.     Визначення інформаційно-аналітичного забезпечення

 

Розуміння самого поняття інформаційно-аналітичне  забезпечення вимагає аналізу процесу управління.

Управління являє собою основний вид діяльності штабів (органів управління), що полягає у визначенні цілей функціонування підпорядкованих військ, способів досягнення цілей, а також у впливах на ці об’єкти, необхідних для досягнення намічених цілей.

Підвищення ефективності управління – це найбільш доцільний і економічний шлях підвищення ефективності застосування сил і засобів Збройних Сил України.

З точки зору військової кібернетики процес управління військами, від ефективності якого у прямій залежності знаходиться ефективність бойових дій, являє собою безперервний процес перетворення інформації. Відомо, що основою управління є рішення, яке за будь-яких умов обстановки зобов’язані приймати відповідні керівники. Саме на основі прийнятого рішення народжується нова, так звана, командна інформація, носіями якої є команди, сигнали, розпорядження і накази, за допомогою яких доводяться до військ бойові завдання. Однак поява цієї інформації (а значить, і прийняття рішення) неможлива без наявності відповідної вихідної, або початкової інформації.

Вихідна інформація включає до себе поставлене бойове завдання (командна інформація вищої інстанції), стан об’єктів управління, тобто підпорядкованих військ, умови, в яких будуть відбуватися бойові дії, а також дії і наміри противника. Перелічену інформацію можна назвати інформацією стану. Тому зрозумілим стає таке визначення управління:

Управління є процес перетворення інформації стану у командну інформацію.

Саме таке визначення було вже вам надане у навчальному предметі Інформатизація штабів.

Рішення на операцію (бойові дії) є результатом напруженої роботи щодо його вироблення посадових осіб органу управління, кожна з яких в цьому процесі виробляє та обгрунтовує пропозиції до загального рішення в рамках сфери свої відповідальності. Ці пропозиції доповідаються командувачу (командиру) для затвердження.

Робота посадових осіб штабу, в свою чергу, потребує наявності та використання конкретної інформації, яку необхідно добувати, узагаль-нювати, систематизувати, зберігати, аналізувати, обробляти і передавати.

Таким чином, управління слід розглядати як інформаційно-аналітичний процес, який включає:

аналіз командної інформації, що надійшла від вищого органу управління, і з’ясування всіх аспектів поставленої перед системою управління задач;

збір і аналіз інформації (даних) про стан об’єктів управління і умови їх функціонування, включаючи інформацію про противника;

прийняття рішення та визначення послідовності керуючих впливів на об’єкти управління, спрямованих на виконання поставленого завдання;

доведення командної інформації про прийняте рішення і плани до підлеглих об’єктів управління;

контроль за поточними результатами роботи та корегування дій об’єктів управління.

Щодо своїх військ (сил) дані включають дислокацію, бойовий склад угруповання і характер дій підлеглих військ (сил), а також виконувані ними задачі, їх боєздатність, укомплектованість і матеріальну забез-печеність; наявність і порядок надходження звичайних та спеціальних боє-припасів і ракет; наявність і стан бойової техніки; морально-психологічний стан і ступінь радіоактивного опромінення особового складу, наявність поранених і хворих; стан аеродромної мережі; стан тилу; стан системи управління військами; характер дій сусідів і умови взаємодії з ними і багато інших зведень.

У дані про противника, зокрема, входять: склад конфронтуючого угруповання і його оперативна побудова; положення, стан і характер дій з’єднань і частин; наявність і місця пунктів управління та вузлів зв’язку, розташування носіїв і складів ядерної, хімічної і бактеріологічної зброї, складів і запасів матеріальних засобів; координати об’єктів-цілей; оргштатна структура та стан з’єднань і частин і інша інформація.

Умови ведення бойових дій характеризуються даними географічного, економічного, політичного, транспортного характеру; метеорологічними умовами; ступенем радіоактивного, хімічного, біологічного зараження міс-цевості і характером зон (районів) руйнувань, пожеж, затоплень; інже-нерним устаткуванням району бойових дій і іншими факторами.

Крім зазначених даних, у роботі штабів використовується різна довід-кова інформація: тактико-технічні характеристики озброєння сторін, норми забезпечення військ, нормативи різних робіт, бойові потенціали  частин і ін.

Одержання і добування всіх цих зведень досягається різними шляхами: веденням розвідки противника; використанням різноманітних технічних засобів і систем збору даних обстановки; обробкою повідомлень і зведень підлеглих, розпоряджень, наказів і директив вищих інстанцій; аналізом інформації, одержуваної від сусідів тощо.

Цей огляд дозволяє зробити висновок про величезні обсяги інформації, які одержуються та обробляються в системі управління. Усю цю інформацію необхідно вчасно збирати в органі управління (ОУ), з визначеною періодичністю обновляти і зберігати у стані, що забезпечує швидкий пошук необхідних даних і зручне їхнє використання посадовими особами ОУ.

Послідовне виконання всіх перерахованих заходів утворює цикл управління, який здійснюється в системі управління (рис. 1) та складається з чотирьох узагальнених інформаційних процесів роботи органів управління: збору й аналізу інформації, планування і прийняття рішень, доведення рішень і планів до виконавців, контролю виконання. Загальна тривалість повного циклу управління характеризує оперативність управління.















Рис. 1. Управління як інформаційно-аналітичний процес

Збір і аналіз інформації, а також доведення прийнятих рішень (команд, розпоряджень) до об’єктів управління – це інформаційні процеси, основними вимогами до яких є повна, своєчасна і достовірна передача і прийом інформації. Аналіз і обробка інформації в цих процесах звичайно обмежуються її узагальненням чи найпростішим перетворенням. Більш глибокий, змістовний аналіз і обробка інформації здійснюються на етапі планування і прийняття рішення.

Планування і прийняття рішень є найбільш складними логічними, інформаційно-аналітичними процесами, зв’язаними з прогнозуванням роз-витку стану об’єктів управління і умов їхнього функціонування в ході виконання задач, що постають перед системою управління. При цьому розглядаються різні варіанти планів і способи їхнього досягнення об’єктами управління; приймаються конкретні рішення і плани їх виконання. Для підвищення якості та обґрунтованості прийнятих рішень у практиці органів управління усе ширше застосовуються сучасні математичні методи моделювання процесів функціонування систем управління і оптимізації розроблювальних програмних дій, а також інформаційні технології.

Викладена інформаційна схема процесів управління є досить спро-щеної. У дійсності під час управління доводиться спільно розглядати надзвичайно великі обсяги інформації, які є взаємозалежними, випадковими і не піддаються суворому попередньому обліку.

Великі обсяги потрібної інформації і можливі швидкі зміни умов функціонування системи управління взагалі і об’єктів, якими управляють, викликають необхідність вирішувати задачі прогнозування, корот-кострокового і довгострокового планування варіантів дій об’єктів управління, побудови всієї системи управління за ієрархічним принципом з чітким розподілом прав і відповідальності по рівнях управління. Крім того, великі обсяги інформації і складність процесів управління змушують  розчленовувати єдину систему і єдиний процес управління на ряд підсистем з відповідними їм процесами управління, що звичайно відповідає сформованій організаційній структурі і порядку роботи органів управління. Однак варто мати на увазі, що практично всі підсистеми управління звичайно бувають дуже тісно зв’язаними за задачами, мають загальні цикли і методи управління, користуються погодженою й у значній мірі загальною інформацією.

Загальним висновком, що випливає із здійсненого огляду є те, що реалізація управління як інформаційно-аналітичного процесу потребує наявності певних ресурсів. Ці ресурси можуть бути розподілені на три групи.

По-перше, орган управління має бути забезпечений всією необхідною інформацією, або даними. До такої інформації відносяться всі відомості, потрібні органу управління для організації виконання кожного конкретного одержаного завдання. Саме ці відомості були перелічені вище. Крім того, слід підкреслити, що діяльність будь-якого органу управління має здійснюватися у повній відповідності до існуючого законодавства. Вимоги законів також є даними. Додамо, що робота посадових осіб у певній установі чи організації має бути підпорядкована різного роду нормативним документам, що також визначає дані. Тому поняття даних є достатньо широким.

По-друге, одержані конкретні дані щодо поставленого завдання в органі управління мають бути перетворені у командні дані, що організують виконання завдання об’єктом управління. Обробка даних здійснюється з використанням певних методів, перш за все, математичних. Тому методи слід розглядати як складову ресурсів, якими має бути забезпечений орган управління.

Нарешті, враховуючи особливості роботи органу упрвління (штабу) в сучасних умовах ведення бойових дій, про що йшлося вище, можна стверджувати, що практичне використання методів вимагає наявності відповідних технічних засобів, які б забезпечували звільнення посадових осіб від виконання рутинної технічної роботи. На сьогодні до таких засобів слід віднести, у першу чергу, комп’ютери.

Викладений матеріал дозволяє запропонувати визначення поняття інформаційно-аналітичного забезпечення.

У вузькому смислі цей термін означає сукупність способів та методів здобуття інформації, її обробки, аналізу та оцінювання для підвищення ефективності рішення поставлених задач.

До інформаційно-аналітичного забезпечення входять дві взаємопов’яза них складові, а саме:
- інформаційна – результат самостійної діяльності спеціально підготовлених фахівців, зайнятих пошуком, відбором, обробкою, накопиченням, узагальненням і збереженням даних (перший етап  процесу інформаційно-аналітичного забезпечення у системі управління);
- аналітична – результат діяльності посадових осіб, спрямованої на одержання потрібної інформації з використанням математичних методів обробки одержаної інформації. Саме ці методи розглядалися в минулому навчальному році в предметі Методи моделювання бойових дій військ.
Можна надати й інші визначення терміну інформаційно-аналітичне забезпечення: сукупність людського інтелекту, інформаційних ресурсів, сучасних інформаційних технологій та засобів інформатизації, об’єднаних у телекомунікаційні та комп’ютерні мережі. 
Втім ми в подальшому, внаслідок вивчення матеріалу навчального предмету, зможемо самі зробити тлумачення терміну, яке буде корисним у практичній роботі.


2. Склад інформаційно-аналітичного забезпечення.


Робота посадових осіб штабу (органу управління), як випливає з наведених міркувань, має бути забезпечена даними, методами та засобами. Саме ці три складові визначають суть інформаційно-аналітичного забезпечення (ІАЗ) органу управління. Здійснений вище огляд цих складових дозволяє виконати класифікацію ІАЗ.

На рис. 2 показана загальна структура інформаційно-аналітичного забезпечення. Тут зміст даних, методів та засобів розкривається більш детально.

 

 

 

 

 

 

 
   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 



Рис. 2. Структура інформаційно-аналітичного забезпечення.

Розглядаючи цю структуру, можна знову дійти висновку, що поняття даних є надзвичайно широким і вміщує в собі цілу низку відомостей, необхідних для організації роботи будь-якого органу управління. Коротко показані складові, відносячи їх саме до діяльності органу управління, можна визначити таким чином.

Діяльність органу управління будь-якого рівня має відбуватися у повній відповідності до існуючого законодавства. Звідси випливає необхідність правового забезпечення. Під правовим забезпеченням будемо розуміти сукупність правових норм, що встановлюються на рівні держави, яким має бути беззаперечно підпорядкована вся діяльність органу управління незалежно від його рівня.

Функціонування органу управління має бути організоване належним чином. Організаційне забезпечення – це сукупність методів та засобів, що встановлює організаційну структуру, права та обов’язки посадових осіб органу управління, а також виконання ними конкретних функцій.

Перелічені вище дані, необхідні органу управління для вирішення поставленого конкретного завдання, входять до інформаційного забезпечення. Взагалі, інформаційне забезпечення – це сукупність форм поточних документів, класифікаторів, нормативної бази та рішень, що реалізуються по обсягах, розміщенню та формам, якими описується модель об’єкта під час вирішення конкретної задачі.

Лінгвістичне забезпечення являє собою сукупність засобів та правил щодо формалізації мови, яка використовується при спілкуванні посадових осіб органу управління, перш за все, з технічними засобами автоматизації.

До математичного забезпечення відноситься  сукупність математичних засобів, моделей та алгоритмів обробки інформації, що використовується  під час опису досліджуваного об’єкта або процесу.

Програмне забезпечення  – це сукупність програм на носіях даних та програмних документів, яка призначена для налагодження, функціонування та перевірки працездатності моделей.

Практичне використання програмного забезпечення вимагає наявності методичного забезпечення – сукупності документів, якими описується технологія функціонування комплексів математичних моделей  та розрахункових задач з урахуванням технології їх використання.

Нарешті, технічне забезпечення поєднує всі технічні засоби, що використовуються в діяльності органу управління.

Нижче перелічені складові розглядаються більш детально. Слід підкреслити, що всі складові є пов’язаними між собою, тобто утворюють систему інформаційно-аналітичного забезпечення.

  1. 2.    Інформаційний процес в  інформаційному просторі органів управління і його організація.

 

5. Для здійснення інформаційно-аналітичного забезпечення проводяться: збір даних щодо бойової обстановки, стану готовності підрозділів до виконання завдань за призначенням; обробка та узагальнення отриманої інформації, своєчасне надання її командиру, начальнику штабу , іншим посадовим особам штабу та підпорядкованим підрозділам; підготовка згідно з визначеними періодичністю та формою аналітичних довідок, своєчасне їх подання начальнику штабу; проведення аналізу наявної інформації з метою своєчасного прогнозування розвитку та інформаційно-аналітичного забезпечення заходів, спрямованих на підвищення ефективності управління з‘єднанням (частиною) та всебічного забезпечення їх діяльності; збір, обробка, узагальнення інформації що надходить від підрозділів; удосконалення інформаційно-аналітичної роботи з‘єднання (частини); впровадження сучасних інформаційних технологій в роботу посадових осіб штабу та підлеглих підрозділів; організація та здійснення телекомунікаційного обміні інформацією; виконання вимог керівних документів стосовно захисту інформації з обмеженим доступом при зборі, обробці, узагальненні інформації та її передачі суб‘єктам інформаційного обміну.

6. Для здійснення інформаційно-аналітичного забезпечення використовуються всі можливі джерела інформації: інформація від вищестоящих штабів, сусідів, підлеглих, приданих і взаємодіючих з‘єднань і частин. Автоматизований збір даних обстановки здійснюється, як правило, шляхом інформаційного обміну формалізованими повідомленнями. Більшість з них поступає в інформаційну базу даних для обробки, накопичення і подальшого їх використання. Графічна інформація обстановки зберігається в інформаційних базах даних і по мірі необхідності (її надходження ) автоматизовано наноситься на електронні карти (схеми).  Збір даних здійснюється безперервно як при підготовці, так в ході бойових дій. Інформація, що отримується, узагальнюється та оцінюється. При цьому здійснюється класифікація даних, перевіряється ступінь достовірності, визначається їх важливість.  При зборі даних найбільш важливі з них можуть негайно відображатися на дисплеї, а решта – поступати в БД, на автоматизовані робочі місця (АРМ) для наступної обробки і використання за необхідністю..

7. Особливістю інформаційно-аналітичного забезпечення штабу на етапі збору даних є те, що незалежно від умов термінові донесення про обстановку автоматизовано збираються в інформаційній базі даних, автоматично оновлюються і можуть бути отримані примусово або видаватися по команді начальника штабу.

8. При підготовці і у ході бою за допомогою програмних та технічних засобів системи ІАЗ вирішуються оперативно-тактичні розрахункові та інформаційні задачі для забезпечення прийняття обґрунтованого рішення та планування бойових дій,  організації бойового застосування підрозділів, прогнозування, оцінки ефективності та організації всебічного  забезпечення бойових дій. До інформаційних задач відносяться комплексні задачі щодо збору і обробки даних про противника, свої підрозділи, сусідів, умови організації і ведення бойових дій. Для проведення оперативно-тактичних розрахунків використовуються комплекси  математичних моделей і розрахункових задач.

9. Оперативні розрахунки в штабах проводяться з метою визначення вихідних даних, кількісних, якісних, а також тимчасових і інших нормативних показників, необхідних для оцінки обстановки, вироблення замислу, пропозицій до рішення, прийняття рішення, планування бойових дій та управління підрозділами. Для кожного виду бойових дій визначається типовий перелік обов‘язкових розрахунків, які можуть уточнюватися, виходячи з обстановки, що складається. Типові розрахунки виконуються як завчасно, так і в динаміці бойових дій. Для цього в штабі завчасно визначається перелік інформаційно-розрахункових задач, математичних моделей і послідовність їх рішення. Організується підготовка вихідних даних і передача їх в інформаційну базу даних. Контролюється хід рішення задач і правильність оформлення отриманих результатів. Розрахунково-довідкові дані узагальнюються, оцінюються та надаються відповідним посадовим особам на АРМ.

10. При оцінці обстановки проводяться наступні оперативно-тактичні розрахунки:

розрахунки бойового і чисельного складу противника, його бойових можливостей; оцінка стану, боєготовності та боєздатності противника, моделювання імовірного характеру дій і визначення можливого задуму противника; визначення переліку об‘єктів і цілей, які підлягають першочерговому вогневому ураженню;

розрахунок бойового і чисельного складу своїх військ, їх бойових можливостей; оцінка положення стану, боєготовності, боєздатності, забезпеченості та ступеня захищеності підрозділів;

розрахунок кількісно-якісного співвідношення, щільності сил і засобів сторін;

розрахунок розподілу сил і засобів за напрямами і завданнями бою;

оцінка положення сусідів, розрахунок їх бойових можливостей;

розрахунки за оцінкою місцевості.

Підготовлені вихідні дані, результати проведених розрахунків, а також результати моделювання бойових дій узагальнюються і аналізуються штабом. На їх основі готуються загальні висновки і пропозиції для прийняття рішення. Проведені розрахунки надалі використовуються посадовими особами при плануванні бойових дій і бойовому управлінні з‘єднанням (частиною).

11. При плануванні бойових дій в штабах вирішується комплекс основних математичних моделей і інформаційно-розрахункових задач:

визначення потрібного співвідношення сил і засобів сторін;

розрахунок кількості сил і засобів необхідних для розгрому протидіючого угруповання противника;

розрахунок розподілу наявних сил і засобів;

розрахунок вогневого ураження противника;

розрахунки, яки стосуються усіх видів забезпечення;

розрахунки для визначення доцільного складу і бойового шикування з‘єднання (частини) для забезпечення потрібного співвідношення сил і засобів;

прогнозування можливого розвитку бою за різними варіантами його ведення і результати, що очікуються від виконання поставлених завдань;

моделювання варіантів замислу бою та розробка пропозицій, виходячи із розрахунків показників співвідношення сил і засобів,  втрат військ сторін які очікуються;

розрахунки щодо планування вогневого ураження противника в ході бою;

розрахунки щодо планування сил і засобів ППО у ході бою;

розрахунки щодо тилового та технічного забезпечення у ході бою;

інші оперативно-тактичні розрахунки з метою визначення кількісних, якісних, часових та інших нормативних показників, необхідних для прийняття командиром рішення.

12. В ході бою безперервно здійснюється автоматизований збір донесень, даних обстановки про положення, стан і характер дій підрозділів, які надходять у відповідну базу даних АІС штабу.

 


Питання № 2


Як використовується довідкова інформація у роботі штабів ?


Відповідь :